Якось у чюдовий світлий день, коли єльфи пішли до печери, а люди до кузні, діти бавились біля доків.
Світило прекрасне сонце, легкий вітерець навіюва морське повітря.
Я сидів біля академії, і байдикував.
По вулиці йшов маг, всі знали його знання, знали що він не багато знае, а всеж щось створюе.
Я дивився як діти граються, і тут усіх осліпило яскраве сяйво.
Як сяйво пройшло, я побачив цього блазня на дорозі, а перед ним стояла орда якихось людей з косами,
 у червоних штанцях, на конях, та з щаблями.
Я підскочив, до них з повною готовністтю вступити у бій, я не зміг отямитися як з тилу мене вже прикривав старший брат Глеб.
Але до нас підійшов іх вожак.
І протянувши руку сказав що вин Отаман.
Я незнаю що це але мені здаеться що він вожак.
-Добридень я Гвин. А це мій старший брат Глеб.
-Добридень ми загін Українських козаків, як ми тут опинились?
-мабуть цей блазень щось напутав знову. - відповів я, показуючи на мага. - може вам якось допомогти повернутись?Ви не заподіете нам шкоди?
Бо якщо ви прийшли з війною ми відповімо тим самим.
-Ні, ми краще залишимося друзями.
-Добре тоді краще поспілкуйтесь з Верховним.
На цій ноті ми з Глебом і відчюттям виповненого боргу пішли до пивної.